Убивця з морквиною, або Як знімають український треш

Кадри зі зйомок фільму "Месть Эдди 2: Кровавый Форсаж"

Часто-густо тепер на вулицях Києва можна зустріти знімальні групи, із купою апаратури, гримвагенами та безліччю світлової техніки. То відео-ролик знімають для якоїсь вітчизняної зірки, то черговий ТіВі-муві. Купа народу навкруги, всім цікаво зазирнути, але вони швидко розходяться. Ніц нового.

А чи часто припадає нагода побачити зйомку андеґраунд-кіно нашому славному місті? Оце вже питання. Андеграундне кіно не потребує пильної уваги мас, воно і розраховане на вибагливого глядача, передусім. Тому і не має широкого простору для розповсюдження, а тому й інвестувати доводиться самим режисерам таких проектів. Сам в себе вкладаєш та сам із себе питаєш вкінці. Зручно, втім виникають проблеми через взяття дозволів на зйомку, через брак техніки.. тому митці андеґраунд-кіно у Києві знаходять інші шляхи реалізації своїх творчих амбіцій.

Буквально на днях хлопці із «Упирі Проти Всіх АРТ ГРУП» знімали наступне своє треш-кіно «Месть Эдди 2: Кровавый Форсаж». Знімали не у самому Києві, а на околицях. Чому? Бо занадто багато цікавих, які весь час так і норовлять «вставити свої п’ять копійок» до знімального процесу. Часом це заважає роботі. Тому знімали на трасі за Троєщиною, аж за ТЕС № 5. Далеко забрались, аби було де розгулятись. Але і тут знайшлись цікаві. А саме - ми та проїжджі пасажири автівок. Люди пригальмовували, визирали із віконець, посміхались та їхали далі. Ніхто не ризикнув зупинитись та подивитись на процес зблизу. Певно, хоч і цікаво та кумедно, втім, трохи незвично: режисер знімав бійку головного героя Едді та трьох вампірів, що вкрали з лабораторії його заспиртований мозок. Нападники у чорних одежах, із бутафорськими іклами та суворим риканням атакували нещасного Едді (який, до речі, був у резиновій жахливій масці) хто чим: один бив його жіночою сумкою, інший - бейсбольною битою, а третій…великою морквиною! Весело, еге ж! Всі їх неймовірні пригоди закінчуються тим, що Едді потрапляє до минулого, а саме, у 1918 рік, і вже у третій частині буде допомагати самому Несторові Махно!

Актори, звісно, всі непрофесійні. Друзі, знайомі, знайомі знайомих.. Але це додає певної пікантності роботі. Треш - так треш в усьому! Знімаються, бо цікаво. Знімаються, бо хочуть розвивати треш-індустрію в Україні та Києві зокрема.

Картинка вимальовується неадекватною? Повірте, це не чистої води ідіотизм, а просто шок культурних цінностей. Антигламур та треш-стиль 80-х років XX століття. Постає цілком логічне питання: «У чому ж сенс такого кіно?» На що В’ячеслав Бугайлов, засновник УПВ АГ та за сумісництвом режисер, відповідає так: «Скоріш за все, сенс у самому факті зйомок. Задача в тому, аби зробити таке кіно, щоб його подивився, скажімо, флоридський підліток 80-х та сказав: «Так! Це круто!» Сам фільм - скоріш як протест сьогоденню - адже треш майже ніхто не сприймає, бо зараз вся культура реалістична. Якщо жорстокість - то реалістична жорстокість, а мені таке не подобається. Певно, це просто не мій час, і я намагаюсь передати дух того далеко часу. Гумор, жахи, стьоб, рок-н-рол та…божевілля!»

І якщо в «УПВ» все, здебільшого зводиться до самого процесу зйомок та висміювання буденності, то інша творча команда намагається, перш за все, передати глибокий посилання своєю картинкою. Знаний фотограф Влад Ліховідов та його товариш Генрі (він же музикант, фронтмен музичного гурту NoraLasso) взялися за сценарій та камеру із натхнення життям. Наразі вони знімають фільм, що буде, за своїми технічними особливостями, перегукуватись із культовим фільмом Джима Джармуша «Кава та сигарети». Фільмом вони хочуть допомогти прокинутись тим, хто живе бездумно, наче у сні. Влад: «Кіно, звісно, у першу чергу - для себе. Коли ти сам є і цензором, і критиком, і глядачем, то набагато цікавіше працювати та важче зробити «чесне» посилання. Але буде у неменшому степені приємно, якщо хтось сторонній зважиться подивитись цей фільм. Адже нескінченно важко зрозуміти, що майже весь час свого життя ти спиш, спиш безпробудним сном, зіштовхуєшся у сні з іншими людьми, бездумно рушиш усе світле. Відчуваєш себе вінцем творіння, центром Всесвіту, а насправді ти є лишень верстат для держави, джерело прибутку для компанії, що бездонною прірвою пожирає продукти індустрії щастя..».

Знімають хлопці поки що у репетиційному павільйоні гурту та у квартирах. Там проходять зйомки епізодів, що не мають прив’язки до часу та простору. Всі подальші зйомки територіально заплановані біля старих будиночків на Подолі, скоріш за все, це буде вулиця Сагайдачного та околиці.

До речі, саме Поділ - одне з найулюбленіших місць зйомки андеграундних режисерів. Та й Поділ - такий собі творчий осередок - саме тут розташована славнозвісна Києво-Могилянська Академія, що згуртувала в собі митців найрізноманітніших жанрів та стилів. Тут часто можна побачити того чи іншого молодого режисера у кампанії молодих акторів чи сценаристів.

Втім, якщо говорити саме про міські місця зйомок, то варто також згадати таке вже культове місце, як місце біля озера, що на Березняках. Вже довільно відомий київський режисер Сергій Лисенко, що зняв першу стрічку з легендарним Віктором Цоєм, - «Конец каникул», із легким відтінком гордості розповів про те, як після виходу фільму в маси ,то місце стало знаковим для прихильників Цоя: «Один епізод ми знімали на Березняках, там недалечко є таке озерце Тельбін. У фільмі є кадр, де Віктор виходить з-за дерева. Так от це дерево до сих пір є таким собі культовим об’єктом для прихильників гурту «Кино». Воно все обписане тематичними написами. Нещодавно там був, дуже здивувався.. Приємно!». Сергію пощастило, якщо можна так сказати, знімати цю стрічку в рік аварії на ЧАЕС: ніхто не контролював, була повна свобода дій. Тепер же режисерам доводиться проходити через кілька інстанцій, аби дістати дозвіл на зйомку в цікавому місці. Або ж знімати тишком-нишком, але не відступатись від своєї мрії.

Ліса Павлова, "КіноОбоз"

Фото: Влад Ліховідов